1. Степ широкий розстелився ген до небокраю.
Поміж трав посохлих вітер гірко завиває.
Сонце випалило степ, ні води краплини.
По степу юнак іде в латаній свитині.
Приспів:
Доле ж моя, доле, що ж мені діяти?
Як прийти до батька в дім? Що йому сказати?
Доле ж моя, доле, розстелися степом.
Хто ж мене такого знов додому прийме?
Лишив батька, лишив дім, лишив рідну неньку.
Поміняв на гірку воду матінку стареньку.
Боже! Що я наробив у ту лиху годину?!
І рознісся степом крик блудної дитини.
Скільки горя, скільки сліз зазнав на чужині!
Прости, батьку, тяжкий гріх ти своїй дитині.
Серце кров’ю облилось у старого батька.
Сльози щастя на очах: – Я ж бо сина бачу!
Приспів: Сину, рідний сину, ти ж моя дитина!
Кращі шати одягни, скинь стару свитину.
Сину, рідний сину, ти ж моя дитина!
Обійму міцніше, я забуду провину.
