Колись мені мій батько говорив,
Як я ще бігав босими ногами,
І ці слова я в серці повторив,
Карбовані батьківськими устами:
„Шануй, синочку, завжди свій народ,
як треба, то й життя віддай без жалю,
тобі передавати з роду в рід,
мій батьківський наказ заповідаю”.
Пр. Сину, мій синочку!
Пам’ятай, дитино,-
Прадіди навчають з глибини віків.
Полюби, мій сину,
Рідну Україну
Так, як любиш Бога і батьків.
Летять літа - за веснами весна.
Знов на подвір’ї розквіта калина.
Мені немов нашіптує вона,
Що виріс я, і я вже не дитина.
Тепер зі мною поруч син стоїть
Такий, як я колись був, невгамовний.
І свого батька заповіт в цю мить
Я синові передаю з любов`ю.
Пр.
Немов хмаринки легкі в небесах,
Ідуть за поколінням покоління.
Коли посієм раболіпство й страх,
То прийде час - і вижнемо каміння.
Батьки! Погляньте на своїх синів,
На їх серця, неначе небо чисті!
Кладіть у них освячений посів,
Зерно добра засійте урочисто.
